Людина за бортом

12

Я самий звичайний спортсмен-парашутист. Ніяких великих досягнень у мене немає, просто стрибаю потихеньку. Мене задовбали люди, далекі від стрибків, але задають однотипні, свідомо дурні питання.

— А раптом парашут (так-так, саме так, адже ніхто в школі не вчився) не розкриється?

Я, напевно, буду кликати маму й розіб’ю свою тушку про континент.

— А страшно стрибати з літака?

Так, жахливо. Ми усім бортом просимо пілотів не викидати нас, що молимося і пачкаем комбезы.

— А як ви дихаєте на висоті? Там же повітря немає!

На чотирьох тисячах повітря немає, ага. Стрибаємо в масці. І в ластах. І в скафандрах.

— Я б тільки п’яним (накуреним, під речовинами) стрибнув!

Б-р в допомогу. Ніхто не пустить п’яного на борт, а ви гарантовано не зможете прийняти правильного рішення в штатній або, що ще гірше, нештатної ситуації.

— Я б ні за що не стрибнув!

Ну і не треба. Я ж за собою в літак не тягну.

Люди, я розумію, що не всі розбираються в технічних тонкощах нашого досить складного спорту. Але подумайте, що якщо б кожен другий бився, то ніхто б і не стрибав. Не треба давати мені порад: я все прекрасно усвідомлюю. Моє небо від мене нікуди не піде.