Жити, а не виживати

12

Я навіть не знаю, що саме мене задолбали. Так вийшло, що мені не світить ніякого спадку. Взагалі.

Прописана я у неприватизованій квартирі, з якої мене вижили п’ять років тому під егідою «твоєму молодшому новонародженому брату потрібно місце, а ти вже доросла, сама впораєшся». У мене купа косяків по власному тілу, на увазі чого робота офіціанткою або продавцем для мене — захмарна мрія. Друга група інвалідності теж стала «доброю» новиною на двадцятиріччя.

Переміщатися по культурній столиці Росії на громадському транспорті я теж не можу — мені не підняти ноги, щоб піднятися по сходах. Так, у мене є ліцензія на водіння автомобіля, обладнаного додатковою системою ручного управління, але грошей на машину немає.

І вся моя життя — це порочні кола: для того, щоб працювати, мені потрібна машина, а для того, щоб купити машину, мені потрібна робота.

Я щиро не розумію, як жити у нашому з вами світі. Офіційно я не сирота, виросла в забезпеченій сім’ї, маю середню і вищу освіту, але живу я на орендованій кімнаті, заробляю фрілансом, якого вистачає тільки на їжу (мінімальну), оплати оренди і базові платежі (за інтернет, телефон, комуналку і таблетки). Виходить у мене не більше тридцяти тисяч рублів на місяць.

І я не бачу, як і куди рухатися далі. Вся моя життя розписане по годинах, мабуть, на роки вперед: прокинутися, включити старенький Lenovo Celeron, поки він завантажується, поставити чайник, зробити чай. Сісти за комп’ютер, зайти на фріланс і пошту, знайти замовника, виконати замовлення з перервою на обід (іноді щастить, і за одне замовлення виходить 5-7 тисяч рублів за 2-3 дні роботи, але це рідкість. Зазвичай — 200-700 рублів на день), зайти на свій сайт, оновити портфоліо, систему, почитати новини IT, знайти які-небудь курси по підвищенню кваліфікації (верстка, веб-дів, ООП), займатися самоосвітою. Повечеряти, якщо треба сходити в сусідній цілодобовий на половину зароблених грошей (ходжу виключно вночі, щоб ніхто не штовхнув, бо сама на ноги піднятися не можу), повернутися за компьтер, розіслати потенційним замовникам пропозицію, розіслати резюме, тихенько на кухні включити який-небудь серіал, приготувати їжу на наступний день, лягти спати.

Поки я вчилася, таких проблем, як зараз, не було — пенсія плюс підвищена стипендія, плюс фріланс і плюс халявна життя в гуртожитку. З деканатом домовилася про індивідуальному курсі навчання (спасибі інвалідності) і їздила в університет раз в два тижні на соціальне таксі — здавати взяте завдання. Назад з гріхом навпіл підвозили одногрупники і одногрупниці. Мені пощастило з хорошою групою, де ніхто не цурався «інвалідки».

А зараз я просто не знаю, як перекрутитися в цьому світі. Кредити? Віддалена робота? Продати нирку? Знайти собі ебаря багатший?

Люди, як ви справляєтеся?