Мені б ваші роки

13

Я дівчина, мені 20. На роботі я сиджу в одній кімнаті з жінкою старше мене на 40 років.

— Аня, отримуй вища освіта! Без освіти зараз нікуди! Ну і що, що у тебе середня спеціальна? Треба вища! Особливо дівчинці. Іди куди завгодно, головне — отримати «вишку», — говорить вона мені.

Дорога моя Маріє Іванівно! Ви ж самі з технікумом сидите! Швець без чобіт, так? І замість того, щоб мене вчити, краще свого 25-річного сина на навчання нарешті відправте. Або на роботу. Ось вже два роки, як з вами сиджу, я тільки й чую ваше ниття про те, що Дімочка у вас клянчить гроші на подарунки своїм дівчатам. А щодо мене не хвилюйтеся: я отримаю вища. І не піду «куди завгодно», а туди, куди душа ляже.

— Добре тобі, Аню! Тато тобі сніданки з ранку готує! А я в п’ять ранку встаю і ще обід своїм мужикам встигаю зварити, — каже вона, дивлячись на мій контейнер з обідом.

Мій тато сам встає в п’ять годин, тому що йому на роботу рано йти. І йому зовсім не складно налити дві чашки кави замість однієї, зробити чотири бутерброди, а не два. Та й взагалі — мене тато любить. А вас ваші чоловіки, судячи з усього, тільки використовують. Будучи безробітними (25-річний хлопець і 60-річний дід), знаючи, що матері на роботу треба, дрихнуть до полудня. Могли б і самі приготувати собі їжу. Але ні, вам же самій так подобається корчити з себе мученицю!

— Співати ти не вмієш, малювати і танцювати теж, на інструментах не граєш, шити-в’язати теж не вмієш! Що ж ти робиш? — здивовано вигукує вона.

Я пишу чудові розповіді, які багатьом подобаються. Я дресирую своїх собак. Я добре фотографую, вчуся знімати відео… Що? Це дурниця? Все фігня? Ну, знаєте, вам не догодиш! Викиньте свій «Домострой», XXI століття надворі.

— Ти їдеш на роботу дві зупинки на автобусі, а я вісім зупинок на метро, та ще на тролейбусі чотири! — дорікає вона мене.

Марьіванна! А що вам заважає змінити роботу? Знайдіть собі ту, що через дорогу, і йдіть собі пішки. Я вам ще буду заздрити, зі своїм автобусом. Що? Не хочете міняти? Не візьмуть більше нікуди? Ну то сидіть і мовчіть в тряпочку, поки і звідси не погнали.

— Я отримую 15 тисяч, а нова дівчинка, яка до нас прийшла — всі 35 з надбавками! Де справедливість? — знову кричить вона.

Все правильно. Дівчинка після інституту, стажувалася в Німеччині. Багато чого знає, молода і перспективна. А ви навіть з комп’ютером звертатися не можете — одним пальцем друкуєте. Та й робота у вас яка? Розносити пошту? І це для вас багато? Ну, знаєте, це ще не так багато, якщо ви на роботі квіти пересадити встигаєте і штани собі підшити. А взагалі — ідіть до начальника, вимагайте у нього підвищення. Навіщо на дівчинці свою злість зганяти?

— Аня! У мене в твоєму віці був чоловік, дитина, інститут і робота! Я спала по годині ночі! А у тебе нічого немає, ти живеш, як королева! — з образою в голосі каже вона.

Ой, та ви мені заздрите, Марія Іванівна! Те, що було у вас в моєму віці — це ваш вибір. Ви захотіли — так стало. А в моєму віці Сірша Ронан і Дакота Феннінг — відомі актриси. Мені теж завидно. Але се ля ві, як кажуть.

— У, надірвала спину на дачі в городі! А на роботі доводиться ходити — пошта сама не рознесеться. А ти мабуть ніколи в городі не працювала і спина у тебе ніколи не хворіла! — ниє вона.

Ні, спина не боліла. Нога боліла. Вона вважається? Візьміть лікарняний, раз так погано. І не дивіться на мене вовком: я вас в город не тягнула.

— Я доглядаю за паралізованою мамою вже вісім років. У мене немає вихідних, всі гроші йдуть на ліки. Тобі це теж належить, — і нетерпляче поглядає на мене.

Та не дай Бог! Що ти мені пророчишь? Твоєї матері 90 років, а моїй всього 40. Тобі просто не подобається, що мені легко живеться, ти хочеш, щоб я мучилась, як і ти: не спала ночами, готувала на всю сім’ю, поєднувала роботу і навчання, витрачала на дорогу по дві години в один кінець.

Ох, це лише мала частина з того, що моя сусідка казала. У неї на все знайдеться обидка.

Хочеться сказати всім таким ось Мар’ям Ивановнам: вам слід не на роботі працювати, а на пенсію виходити (тим більше вік дозволяє) і онуків няньчити. Або ласкаво просимо на лавочки — інші пліткарки вас там як рідну зустрінуть. Це треба ж, яку моду взяли — заздрити молодим вільним дівчатам!

Поки нам 20, ми можемо дозволити собі все що завгодно. А ось стукне нам 60 — у нас буде все, що так відчайдушно бажає нам Марія Іванівна: і хвора спина, і невдячні діти, і маленька зарплата… Всьому свій час, Маріє Іванівно!

Хоча ні. Все у нас буде по-іншому. Тому що у нас своє життя, і ми самі її будуємо. Все у нас буде так, як ми самі того захочемо. Але тс-с! Не кажіть про це Марії Іванівні, не турбуйтеся бідну жінку.