Я неймовірно багатофункціональна і можу осилити роботу відразу в декількох місцях.

Я працюю у звіринці. Навколо мене постійно протяжно ухають мавпи, гавкають собаки, нявкають коти, цвірінькають пташки і гарчать тигри. Видаючи цю гаму звуків, вони не забувають ще й паскудити, безглуздо і нещадно, туди, куди їм заманеться, трощити все, що попадається під ру… вибачте, лапу або клешню, а також ділити територію і боротися за увагу не цілком ще статевозрілих самок і самців.

Я працюю в ресторані. Хоча рестораном це не назвеш — так, невеликий пункт громадського харчування. З хвилини приходу на роботу до самого її закінчення мій день наповнюється плямканням і ароматами їжі: від цілком прийнятних (зразок мандаринів або цукерок) до майже нестерпних (наприклад, пиріжок з м’ясом, який черговий «відвідувач» їсть прямо з кишені).

Я працюю в нічліжці і по-материнськи оберігаю здоровий сон самих утомлених за день/ніч/життя.

Я працюю в роздягальні спортзалу. Я зобов’язана стежити за тим, щоб «відвідувачі» не забували у мене свої речі, а також благоговійно вдихати аромати їх немитих тіл після чергового тренування.

Я працюю критиком в акторській студії. Паскудний, скажу я вам. Перед моїми очима щодня розігруються шекспірівські трагедії і напади невиліковних, найнебезпечніших для здоров’я хвороб, перші місця серед яких впевнено займають головний біль і шлункові коліки. Днями один артист так впевнено розіграв тремор кінцівок, що я навіть майже повірила, але куратор студії запевнив мене, що це лише вдалий акторський прийом. Моє «не вірю!» вже, мабуть, набило оскому недбайливим актеришкам і актрискам.

Я працюю в цирку-шапіто. Акробати всіх мастей стрибають по столах, стільцях і стелі, а клоуни різних жанрів то змушують глядачів нестримно реготати, то дратують до сліз. І я, приборкувачка тигрів в шкіряних штанях, клацаю хлистом посеред арени, сміюся і плачу разом з усіма і молюся, щоб ці звірюки не зжерли мене цілком.

Звичайно ж, основну частину мого часу я працюю в божевільні. О-О-О, скільки прекрасного, катастрофічного марення вливається в мої вуха щодня! Я намагаюся розібратися в лавині нескінченного потоку свідомості, якому позаздрив би і сам Джойс, борюся з манією величі і відчайдушно рятуюся від тотального руйнування власного мозку. Іноді мені здається, що божевільний будинок, в якому я працюю, переслідує мене і тоді, коли я покидаю робоче місце. Часом «клієнти» моєї клініки намагаються викликати диявола, читаючи або вимовляючи напам’ять понівечені заклинання з чудових за своєю суттю книг з гордою назвою «English», але то заклинання не зовсім дієві, то вызыватели не цілком талановиті… загалом, з дияволом поки ще ніхто з нас не стикався.

Ну і наостанок — іноді я підробляю на полставочки прибиральницею, оклейщицей вікон і садівником, але таке буває нечасто, тільки перед великою перевіркою.

Я займаюся чим завгодно, тільки не своїми прямими обов’язками — навчити дітей англійській мові. Я працюю де завгодно, тільки не в тому місці, куди спочатку влаштовувалася — у середній школі Х повітового міста N. І мене це задолбали.