Дівчина в костюмі побігеньки

62

Я одягаюся не за статусом. І не за віком.

Мені 30 років, я невеликого росту, важу близько 45 кг, а головне — я лінива. Принцип «що випало, те й одягла» — моє все. Косметика — по великих святах, і це не Новий рік.

Але я люблю веселеньке. Дурні малюнки, кольорові шнурки, кошлаті волосся, прикраси а-ля Джек Горобець. У підсумку виглядаю легковажно, напевно. Робота дозволяє: цілий день сиджу в своєму кабінеті наодинці з комп’ютерами.

Як же мене задолбали, що з-за цього співробітникам все здається, що я їм популярний звірятко виду «дівчинка не побігеньках»! Більшість ненабагато старший за мене, років 35-40. Просто це вже матрони. Це справа особиста, кожен вибирає свій шлях, але можна хоча б формальну ввічливість дотримуватися?

Я їм «ви» — вони мені «ти».

Я їм: «будьте ласкаві, зробіть те-то» — вони мені «зроби те-то негайно, давай-давай».

Я їм «здрастуйте» — вони мені «привіт».

Ну, і безліч інших дрібниць суто по роботі. Я всім все повинна приносити-уносить, подавати-розбирати, бігати по дрібних доручень (найміть кур’єра, а?). А якщо пробую обуритися — дивляться так, ніби кішка заговорила.

Сьогодні була остання крапля, шановна Олена Борисівна. Ще раз, і я напишу на вас доповідну. Бо мало того, що ви мені тикаєте, віддаєте розпорядження, хоча права на це не маєте, так ще й у відповідь на зауваження почали кидатися образами на кшталт «якась ідіотка» і «нічого не представляєш із себе, лохудра».

Вас не запитала!