Все кругом природне, все навколо моє

14

Мені пощастило народитися з незвичним кольором волосся. Хоча «пощастило» — це голосно сказано, тому що половину свого життя я майже день у день говорю одне і теж. Напевно, цю фразу я скоро напишу на плакаті і буду носити з собою:

— Це мій натуральний колір.

У дитинстві мамині подруги синхронно цокали язиками, розглядаючи і оцінюючи мою копицю в руці. Зараз нові знайомі вважають своїм обов’язком запитати, чому я фарбую волосся, а потім висловити захоплення, або з недовірливим поглядом потягнути свої загребущі лапки до моїм волоссю. Варто мені прийти в перукарню, і я знову чую одні й ті ж питання про колір волосся, потім проходжу процедуру огляду своєї копи під схвальні вигуки захоплення. Ті ж самі питання я чую під час проведення будь-яких косметичних процедур, правда, на щастя, ми обходимося без обмацування.

— Так, натуральний. Ні, не фарбую. Добре, фарбую, тільки відчепіться.

Я можу спокійно стояти в черзі і відчути, як хтось торкає мене за косичку, і знову почути питання про натуральності. Я можу йти по вулиці, читати книгу в кафе, заправляти машину, приміряти взуття, вести переговори і знову почути той же леденить душу питання. Я можу приїхати у відпустку в іншу країну і нарватися на іноземців, з посмішками тычущих в мій потилицю і бажаючих зі мною сфотографуватися. А ще мені набридло чути одноманітні компліменти. Розумію, що найчастіше їх роблять від чистого серця, але якщо їх чуєш регулярно…

— Так, натуральний. Так, і брови натуральні. Так, і скрізь теж все натуральне.

Витрачати час і гроші на фарбу для волосся я не хочу. Постійно носити головний убір теж не дуже зручно. Але я задовбали. Натурально задовбали.