Графік обідньої перерви у нас плаваючий. Немає клієнтів — можеш йти до найближчої пиріжкової, головне, щоб хоч хтось із співробітників в офісі залишився.

Після «зміни влади» у фірмі з’явилася жінка-директор. На новому місці мадам відчувала себе невпевнено і, як наслідок, самостверджувалась всіма доступними способами. В офісі все частіше пахло валер’янкою і валокордином.

Вирішивши сходити на обід, я зіткнувся з нею у дверях.

— Куди?!
— Їсти, Марьванна.
— У вас немає перерв!
— Але у нас же восьмигодинний робочий день…
— Так! Восьмигодинний! І по якому праву ви відлучаєтеся з робочого місця?! — зривається на крик пані.
— Тому що він з дев’яти до шести?
— Саме так!
— Порахуйте уважно, Марьванна…

Мадам демонстративно на очах у всієї контори загинає наманикюренные пальчики: «Десять годин, одинадцять… Вісімнадцять… Ой! А один зайвий!»