Візьмеш: ми на грядках

61

А мене задовбали дачники та городники і все, що з ними пов’язано. Березень на дворі, і скоро знову почнеться цей сезон виносу мозку старшого покоління молодшому на тему: «Допомагайте на грядках!»

На роботі від любителів городів вже нікуди діватися. З лютого починаються розмови про розсаді і насінні, добривах і парниках. Дивляться як на інопланетянина, якщо не підтримуєш ці теми. Не мати городу чи не допомагати тому, хто оре в городі — блюзнірство.

У травні:

— Ти, напевно, картоплю садити! Як не садите?! А батькам?

І — з хитрим прищуром:

— Мабуть овочі-то їсте, а допомагати не хочете… Як і овочів не треба? Як, ви купуєте овочі? Боже, але ж там нітрати! І за них платити треба!

Хочеться пояснити по пунктах.

Ви, дорогі, їсте ковбаси, сирки і всякі інші вироби з магазинів, в яких нітратів і концентратів греблю гати. Так з якої радості саме нітрати в овочах когось вб’ють, а? Ну, а якщо захочемо не нітратного, то купимо у приватника, хоч і дорожче.

Платити треба. А за насіння і добрива — не треба? Одні ваші теплиці коштують стільки, що можна кілька років в овочах купатися.

Проходять травневі свята і на роботу виходять «відпочилі і оздоровившиеся на свіжому повітрі» після своїх городніх робіт. У кого зірвана спина, у кого руки болять, у кого ноги не ходять. А один навіть інсульт підхопив по дорозі назад — як здоров’я додалося!

Але це все гаразд, нехай хобі, нехай комусь хочеться. Для чого залучати всіх інших до свого хобі? А давайте я буду шити і змушу вас всі вихідні мені кроїти? Не, ну а че? Ніж одне хобі іншого гірше?

Улюблена ідилія старшого покоління — вся родина догори попами на грядках. Їдять його комарі, кусають ґедзі, сонце смажить і піт у три струмка. Зате грядки чистенькі — на заздрість сусідам. І пофіг, що працюючі люди хочуть відпочивати у вихідні.

Знайома в 90-ті роки дуже важко жила з мамою. Реально тільки город годував. Спочатку доводилося картоплю садити, потім підгортати, потім поливати, а потім… вартувати! Так-так, ночами по черзі з сусідами чергували, щоб ніхто не викопав поспевший урожай. А потім, не виспавшись, в інститут і на роботу — хто куди.

Мріяла знайома пристрасно: вивчусь, стану заробляти, зможу собі всі овочі купити і більше ніколи не побачу ненависних грядок.

Ага! Зараз!

Мама хворіє, але все одно на грядки тягається. І просить: «Ну як землю кинеш, заросте!» А не допоможеш — так мама уработается і там на грядці і помре — з неї станеться.

І ось знайома, яка давно може собі дозволити ці овочі купувати без проблем, скриплячи зубами, знову тягнеться на грядки. А мама, радісна, що допомога є, ще діляночку прикопала і пару тепличок завела.

І адже все для здоров’я!