Камасутра в закритому приміщенні

61

Я студентка, і кожні вихідні їжджу з міста, де навчаюся, в рідне місто. А задолбашка моя стосується міжміських автобусів, на яких мені доводиться їздити.

У мене чотириденне навчання, тому додому я їду до вечора четверга. На автовокзалі мене чекає величезний автобус на 40 місць з двома багажниками. Цей автобус завжди заповнений максимум наполовину — в четвер їздить небагато людей, тому розташуватися я можу з зручністю. Одного разу мені довелося поїхати в п’ятницю. На надісланий нам транспорт без сліз дивитися було неможливо — маленька тісна маршрутка без багажника. Всі їхали додому на вихідні.

Людей було як мінімум удвічі більше, ніж сидячих місць, і всі вони намагалися розміститься на маленьких клаптиках підлоги, вільних від сумок і валіз. Маршрутка зупинялася в різних селищах і брала нових людей — не лишати ж їх там. Вся ця юрба скрючивалась в таких немислимих позах, що жодна Камасутра подібного не бачила. Аромат в приміщенні стояв непередаваний — вікна не відкриваються, тому там душно, як у печі. Все сильно потіють, а від багатьох чоловіків несе випивкою і перегаром. До того ж поручнів там не було, і при будь-якому різкому повороті або стрибку на ямах люди падали один на одного, як фігурки в доміно. І в цьому пеклі на колесах їхати дві години!

Точно таку ж скотовозку надсилають кожен вечір неділі, коли народу збирається тьма. А нормальні місткі автобуси їздять в будні напівпорожні. Я поняття не маю, яким геніям прийшло в голову ставити самі крихітні маршрутки у найбільш завантажені дні, але вони мене не просто задовбали — вони дістали. Щоб ви самі після смерті вічно каталися у цих тісних катафалках, уткнувшись головою в чиюсь пахву!