Кошенятка і дитятки

30

Мене не дивують діти. Не розчулюють маленькі собачечки і кошенятка, утятки, гусятки і ослики. Не розчулюють дрібнички для маленьких і будь-який прояв дитинства у людей і звірів. Я не відчуваю захоплення від виду всього цього і, до жаху оточуючих, навіть не намагаюся його зімітувати, сюсюкаючи при вигляді об’єкта.

— Ну подивися, яка дитино! Уі-і-і!
— Ну так, по ходу, дівчинка…
— Ти не любиш дітей?
— Мені вони байдужі.
— Ну як же, це ж діти. Діти! Як їх можна не любити?

Дуже навіть можна ставитися до них байдуже. Ви ж можете байдуже ставитись до моєї улюбленої музики або не розуміти моє хобі. У вас може бути нелюбов, приміром, до яблук або навіть огиду до сусідів або колег. Ставлення до дітей — те ж саме. Ви можете хоч тоннами викладати фотошедеври, як діти їдять у різних позах, випорожнюються і посміхаються одним зубом, тільки не треба просити мене подивитися. А якщо і попросили — будь ласка, не запитуйте, як мені. Чесно — ніяк. Взагалі ніяк. Або вам потрібна оцінка якості кадрів, знятих мобільним телефоном в погано освітленій кімнаті?