Я поїхав, я поїхав у Петербург, а приїхав в Ленінград

69

Доброго дня. Я ленінградець. Молодий чоловік (мені зовсім трохи за тридцять), який народився і провів дитинство в місті-герої Ленінграді. Зараз я живу в Санкт-Петербурзі. Процес перейменування міста пам’ятаю: змінювалися вивіски, офіційні папери, виросли черги в паспортних столах та інших цитаделях бюрократії, і безліч інших пов’язаних з перейменуванням принад. Ідеологічних протестів перейменування не викликало. Втім, і захоплень теж. Місто славне і не осоромив себе ні під одним з імен.

Найбільше бентежило інше. 1991 рік видався голодним і бідним. Хто застав, той пам’ятає. І на тлі загальної бідності витрачалися величезні кошти на перейменування. Загалом, протестів не було, але і розуміння це рішення не викликало.

Зараз 2014 рік. Все ніби набагато краще. Голоду і тотальної бідності немає, сам я більш-менш встав на ноги, тримаю малий бізнес, плачу податки в казну. Плачу справно, не скаржуся; згоден, що бізнес, не здатний сплатити належні за законом шість відсотків, викликає сумніви в доцільності.

Але ось я читаю в новинах, що депутати хочуть знову моє місто перейменовувати. Назад у Ленінград. І ось це вже викликає протести. Знову будуть міняти вивіски? Передруковувати всі бланки? Людям доведеться відпрошуватися з роботи, щоб йти в паспортні столи? Переукладати договори? І це все за мої гроші? Вибачте, але на тлі такого я розумію людей, які не бажають платити податки.

До купи ще можна згадати прізвище, яка прийде на думку більшості росіян на словосполучення «депутат пітерського заксобранія». Соромно.

Ми спонсоруємо зі своєї кишені. І всі це знають. Коментувати тут особливо нічого. Так, звичайно, товариші в Ольгіні активно пишуть патріотичні оди, нахвалюють нинішні влади — але непереконливо. Є ЗМІ, а є реальність. Та реальність така, що в Росії вкрай малий відсоток населення бажає вести підприємницьку діяльність. Ще менший відсоток — платити податки. І зовсім не тому що ніщеброди або несвідомі. Просто спонсорувати все це чомусь дуже не хочеться.