Руки по швах

21

Згадую, як билася у дитинстві з хлопчаками. Чесно билася, в повну силу, не зізнаючись дорослим, що пішла на бойові мистецтва і стояла в спарингах. Огребала до зірочок в очах і дзвону у вухах, вивихнула коліно, коли потрапила на підсічку — все було на рівних, по-чесному. Спаринги дали мені оцінку того, наскільки малі мої шанси у реальну бійку, і я не поліз битися.

Я не сподіваюся, що мені дадуть знижку і дозволять себе побити тому, що я жінка. І за своїми словами я стежу, та, кажучи різкості, я готова за них відповісти саме тому, що у мене немає почуття вседозволеності з-за того, що я жінка. Я знаю: якщо я переведу конфлікт в рукоприкладство, я повинна бути готова до рівноцінному відповіді.

Я не розумію, як можна чекати від чоловіків поваги до себе і вимагати, щоб вони терпіли образи й удари тільки тому, що ми жінки. Або ми з чоловіками однаково заслуговуємо поваги, повинні виявляти його і стежити за своїми словами, або ми — слабкі жінки, на яких можна підняти ні голос, ні руку, але тоді залишаємося без права голосу за їх сильними спинами, бо не відповідаємо за свої слова і справи, а мелемо що попало.