Слідство ведуть рекламщики

32

З тих пір, як я стала активно користуватися інтернетом, я поступово віЕкшн шла від перегляду ТБ. По-перше, дивитися там практично нема, та й реклама задовбали… А все, що з телепередач мені могло б бути цікаво, є в мережі. І так я відвикла від ящика, що навіть самій смішно.

Розболілася я, взяла лікарняний лист і, прийшовши від лікаря, вирішила собі влаштувати на деньок райське життя. Відкрила пакет улюблених цукерок, вляглася на диван на живіт, розкрила журнальчик з судоку і — куди вже діватися — включила телевізор. Ага, у нас там? «Слідство ведуть знавці». Ну, зашибісь, че.

І тільки я там влаштувалася, і тільки нишпорка Шурик Томін намацав слід підступного розкрадача соціалістичної власності — дзвінок, блін, з роботи. Занеси, кажуть, один папірець потрібну. Дуже, типу, треба.

Ну ладно, треба так треба, робота в 15 хвилинах неспішним кроком від будинку, погодка гарна, пройдуся. На роботі, природно, півгодинки туди-сюди, зайшла ще в продуктовий… І що ж? Повертаюся, включаю — а кіно практично з місця не зрушила.

Ну, всі ми знаємо, як знімалися радянські детективи: десять хвилин їде машина по проспекту, п’ять хвилин герой піднімається по сходах… Куди поспішати-то? Але мені здається, справа цього разу все-таки не в цьому. Скільки ж реклами нам встромляють, це ж розуму незбагненно!

Ні, я викину цей телевізор на смітник, пожирач часу мого! Ну його геть!