Уявіть собі картину. Людина приходить у ресторан. Навіть не так — в торговий центр, в якому цілий поверх відведений ресторанам. Прийшовши туди, він заздалегідь знає, що туалети в цьому торговому центрі платні. У ресторанах людина витрачає всі гроші на дорогу їжу. Закінчивши їсти, заявляє:

— Мені потрібно в туалет! Але платити за нього я не збираюся: на це у мене немає грошей!

— Безкоштовні туалети є в сусідньому будинку, тільки дорогу перейти, — кажуть йому співробітники центру, але людина різко відповідає:

— Надто далеко йти!

Слідом за цим людина скидає штани і робить гидкі справи прямо на підлозі, після чого, як ні в чому не бувало застібає штани і йде далі.

А тепер уявіть, що таких людей багато. Усі проходи і дороги в ресторані усипані їх неапетитними купками. Відвідувачі ресторанів, які платять за платний туалет або знаходять час збігати в безкоштовний, змушені ходити дуже акуратно, постійно їх переступаючи…

Уявили?

Через подвір’я, по якому мені постійно доводиться ходити, йде асфальтована дорога. Біля дороги дві узбіччя. Одна розмічена білими лініями — це місце для парковки автомобілів. Друга узбіччя відчутно піднімається над рівнем дороги — це тротуар, місце для того, щоб по ньому ходили пішоходи. Але кожен вечір весь тротуар також забитий дещо припаркованими машинами, які стоять тут до ранку. Єдиний спосіб пройти по дорозі — йти прямо по центру, там, де періодично їздять машини.

Всяка машина, припаркована на всю ніч там, де це категорично заборонено правилами, в моїх очах виглядає, як та сама купа лайна. Сподіваюся, що у всіх, кидають машини таким чином, в житті буде багато цієї метафізичної субстанції…