Ти вези мене, Іван

34

Я підробляю диспетчером таксі під час навчання в універі. Працюю досить багато. Задовбали мене не начальники і не колеги, а клієнти.

Коли я оформляю заявку, я уточнюю по кілька разів вулицю і будинок не тому, що я погано чую. Якщо машина поїде на схожу вулицю (наприклад, в нашому містечку дві вулиці з однаковою назвою на протилежних кінцях), мені вліплять штраф. І покривати матом мене за це не варто.

— Здрастуйте, таксі.
— Доброго дня, мені машину, пжлста…
— Адресу, будь ласка.
— Іванова Івана, будинок 4!
— Під’їзд?
— Б#я, може, тобі ще й квартиру сказати?

На жаль, в деяких будинках буває по одному під’їзду, а буває й по десять, і біля якого саме вас чекати, я не маю поняття.

* * *

Дзвонить жінка, по голосу — років сорок п’ять.

— Здрастуйте, таксі.
— Дівчина, мені водія на дві години ночі, миленька.
— Адресу, будь ласка.
— Ой, хороша моя, на вулицю Петрова, будинок 1.
— Куди поїдете?
— На вулицю Семенова. Ой, дівчина, дорога, можна мені ще російського водія?
— На жаль, я не можу вам гарантувати, що приїде саме російський воЕкшн .
— Як? Ах ви бл#$і, понабирали збитків, я завжди їздила з російською! Я буду скаржитися!

* * *

— Дівчина, здрастуйте, я викликала машину на 15:00. Зараз 15:05. Де авто?

Перевіряю замовлення і дивлюся, що молода дама зробила замовлення на три години ночі. Повідомляю їй про це.

— Це неможливо! Я буду скаржитися!

У нас всі розмови записуються. Я вмикаю запис дзвінка, в якому обговорювалося час під’їзду машини. Диспетчер чотири рази уточнив час, навіть запитав: «Ночі або дня? Точно три? Не 15:00?» Як правило, вина диспетчерів.

Чесне слово, задовбали.