Монохромна чортовиння

56

Згідно з правилами внутрішнього розпорядку, наказу такого-то, розпорядженням такого-то, нормам ділового спілкування… загалом, за чиїм бажанням, але тільки не своїм власним, я зобов’язана дотримуватися дрес-код.

Колготки суворо тілесного кольору, білі (чому саме білі?!) сорочки, брючні костюми та сукні з діловими жакетами. Все це — непомітних, зрозуміло, квітів. Сірий, чорний, коричневий, темно-синій. Спідниця не більше ніж на 7 см вище середини коліна. Каблук не вище 5 см І не нижче — можна забути про балетках. Кого хвилює, що я фізично не можу ходити на підборах весь робочий день? Одяг та взуття повинні бути «стильними», колірні поєднання — «гармонійними», зачіска і макіяж — «охайними». Порушення дрес-коду — дисциплінарне стягнення, депреміювання, в особливо важких випадках — звільнення.

Є рамки здорового глузду, поваги до оточуючих, смаку, в кінці кінців. Я ніколи не одягну на роботу декольте до пупа, мікро-спідницю, не обсыплюсь стразами з голови до ніг. Не напялю на себе чорний балахон до п’ят, не прийду на переговори у вечірній сукні або в кирзових чоботях. Є норми поведінки в суспільстві, ніхто не сперечається. Але навіщо, навіщо доводити все до абсурду? Я, блін, задовбали викроювати зі свого скромного бюджету гроші на ці гребаные сорочки «непомітних кольорів», носити стильні офісні сукні» і заміряти підбори у туфель. Адже все трохи яскравіше блідо-бежевого, трохи цікавіше ділових спідниць, трохи веселіше білих сорочок — виклик корпоративним правилам.

Сподіваюся, той, кому першому спало на думку запровадити обов’язковий дрес-код для працівників компаній, буде вічно смажитися на величезному багатті в білій сорочці і строгому костюмі «непомітною забарвлення», щоб не ображати своїм виглядом корпоративних почуттів чортів, які будуть підкидати в багаття дрова.

А мене задовбала ця сумна монохромна чортовиння, іменована дрес-кодом і насаджувана мені сторонніми людьми за мої ж гроші. Я так не граю. Пошукаю іншу роботу.