Подарунок для прівереди

49

Тут народ бідкався з приводу подарунків… Выплачусь і я. Гіркими сльозами. Задовбав мене чоловік. Чим задовбав? Судіть самі.

Початок спільного життя. Наближається якесь свято (зараз вже і не згадаю, який саме). Чоловік — це, м’яко кажучи, досить близька людина, тому:

  • Подарунком хочеться його порадувати, а не просто подарувати від балди що попало.

  • Хочеться, щоб річ була йому Екшн сно потрібна і корисна, а не валялася в кутку без справи.

  • Тому я «мотаю на вус» його мимохіть загублені фрази і знаю, що він дуже хоче карти Таро. Купую, радію, вручаю. У відповідь мені — незадоволена міна і фраза: «Я не візьму це». Тому що він сам хотів купити собі карти за смаком. А ті, що подарувала я, начебто і нічого, але він хотів сам. Ну, ок, можна зрозуміти (хоча, чесно зізнатися, я була в шоці — зі мною таке вперше, щоб мій подарунок просто не взяли)… Гаму моїх почуттів, думаю, описувати не треба.

    Наступний подарунок до дня народження. Навчена гірким і неприємним досвідом, цікавлюся, що б він хотів. Каже, мовляв, що подаруєш — то й добре. Ок. Замовляю йому ігрову клавіатуру. Їдемо забирати. Кілька днів вислуховую закиди, що подарувала якусь фігню, клавіатура — це взагалі не подарунок, оскільки користуватися нею буде не тільки він, і взагалі, там роз’єм не такий, як він хотів. «Хвилиночку, — кажу, — на колишній клаві роз’єм був точно такий же, я подивилася!» «Ось тому, — відповідає чоловік, — я і хотів іншого». Відмінно. Настрій на кілька днів зіпсовано, я відчуваю себе нескінченно винуватою (у чому, в чому!).

    Наступний момент. Сиджу в декреті. Невблаганно насувається 23 лютого. В магазин сходити проблематично, бо холодно, а дитину залишити ні з ким. Та й, зізнатися, ситуація якась безглузда: своїх грошей у мене немає, а просити в чоловіка грошей йому ж на подарунок як-то нерозумно. Тому обмежуюся усним привітанням та сувеніром у «Вконтакте». Ну так, визнаю: я була не права і можна було щось придумати краще. Але мені влаштували скандал не з-за цього. Крики на межі розлучення мене чекали з-за того, що своїх друзів чоловічої статі у «Вконтакте» (яких, до речі сказати, раз, два та й усе) я теж привітала. Відправлений мною сувенірчик демонстративно видаляється з заявою: «Мені такі подарунки не потрібні». Я в сльозах.

    Слідом за цим — річниця весілля. Бажаючи реабілітуватися, купую пухнастий рушник, на який чоловік задивлявся в магазині. Вручаю. Отримую крики на тему «хто тобі дозволив витрачати гроші».

    Вчора у чоловіка був день народження. Напередодні я йому всю лисину проїла. Підемо, кажу, виберемо подарунок разом, щоб не було невдоволення і скандалів! Відмовився, звичайно: подарунок повинен бути сюрпризом… Але дуже виразно стояв біля вітрин з сенсорними смартфонами. Ок, купую смартфон, красиво упаковую, дарую. Чоловік розпаковує подарунок, бачить телефон і каже: «Ну і на хріна він мені?»

    Сміх і гріх! Наступним подарунком він просто отримає по голові.