Культ целюлози

51

Я люблю читати, люблю книги, але не можу зрозуміти, навіщо робити з них фетиш, як діють мої старші родичі.

У нас вдома книг не просто багато — від них подітися нікуди. Книжкові полиці є навіть на кухні, там лежать книги з кулінарії. І без того вузенький коридор наполовину зайнятий стелажами. Стіни обох кімнат обвішані полицями, які висять навіть над ліжками; страшно уявити, що буде, якщо вони впадуть. Книжкові полиці і шафи — єдина меблі, яка купується не на заміну старої, а в додаток. Останньою краплею, яка змусила мене сюди написати, стала пропозиція викинути диван і поставити на його місце ще пару книжкових шаф, а сидіти і на табуретах можна.

Кожна книга священна. Будь-яку пропозицію віддати або викинути що-небудь розцінюється, немов припущення вбити кошеня. Навіть той факт, що багато дублюється, не є аргументом, адже це ж Пушкін (Толстой, Чехов, Лондон, Твен)! Як можна взагалі подумати про те, щоб їх викинути?!

Таке відчуття, що кожна выкинутая книга — образу світлій пам’яті автора. У нас, наприклад, є два абсолютно однакових тома Базена. Один мама колись залила водою так, що він пожолобиться і став удвічі ширше, і купила новий, а залитий просушити і поставила поруч. Багато книги не перечитувалися десятиліттями, деякі, швидше за все, не будуть перечитані ніколи, але кого це хвилює?

Ау! Це просто річ, яку зараз можна купити в будь-якому магазині, скачати в інтернеті або взяти в бібліотеці при необхідності. Це давно не дефіцит, щоб так над ними трястися. Я і так вже перед кожним святом прошу друзів і родичів не дарувати нам книги. Задовбали жити в бібліотеці.