Іпотека головного мозку

33

Ну, здрастуй, Утебяжипотека! Я ні на що не натякаю, напевно ви «не така», але…

Моя квартира цілком і безроздільно належить мені. І ось що я чую, ніколи не мала і не має нічого спільного з кредитами:

— У тебе ж немає іпотеки! Можна діточок заводити! — з неприхованою заздрістю твердить одна подруга, яка мріє про купу дітей.

Ой, правда? Можна, так? Ну так, напевно, можна. Тільки навіщо вони мені?

— Тобі добре, у тебе ж іпотеки немає! А я як білка в колесі кручусь, туди-сюди… — бідкається інша і перераховує подвиги.

Дитинко, ти багато працюєш, так. Але тобі батьки дають стільки грошей в місяць, що при зарплаті бюджетникам ти і вії нарощуєш, і в салони ходиш, і шмотки купуєш кожен сезон, і машину тобі лагодять, і хлопець айфон подарував, і на морі три рази…

Подруга не здається:

— Тобі добре, у тебе іпотеки немає! А у мене ось в родині ситуація — жах, доводиться з усіма відносини підтримувати, щоб допомагали платити.

Сонечко, я багато разів тобі радила валити від своєї е%@нутой сімейки приблизно на Камчатку. Так-так, розумію. Іпотека. Але, блін, причому тут я?! Чому просто так мені поскаржитись на життя ти не можеш — обов’язково треба вжити що-небудь про мене і про те, як мені пощастило? Начебто нічого страшного, але чути таке кожен раз трохи задовбує.

— Ти взагалі мовчи, у тебе іпотеки немає, а значить, проблем не буває в принципі, — типу жартома я чую щоразу, коли при іншій подрузі згадую якусь ситуацію у своєму житті, що вимагає рішення.

Ще недавно — до того, як вони з чоловіком взяли якусь суму у банку в борг (аж ніяк не величезну, до речі, і на порівняно маленький термін), ми з нею могли обговорювати всі проблеми і радості навперебій ділилися думками і реально допомагали один одному порадою, але тепер… Ви зрозуміли, так. У мене немає іпотеки. Все, між нами прірва і не писай в мій горщик».

Мені це в якійсь мірі нагадує модні нині нав’язливі ідеї начебто здорового харчування, коли був собі нормальна людина: горював, тішився, жив, любив, хвилювався про дрібниці, а потім — бабах! — кінець усьому, в голові тепер одна-єдина заевшая платівка, і поговорити більше немає про що. Вирішується, звичайно, просто: подруга номер один за іншим неадекватністю відправляється в списки «знайомих на чашечку кави раз у місяць», подругам номер два і три видаються усні попередження з докладним описом мого життя (теперішнього та минулого) з одним-єдиним питанням: «де тут, $ля, мені пощастило?»

Так, я добре живу зараз, дякувати вищим силам, мамі з татом і самій собі, не сперечаюся. Але і ви не бедствуете, так і підписувати кров’ю папери на вилучення душі на славу сатані вам теж начебто не доводилося. Всього-то кредит. А про дітей не всі жінки мріють, до речі. Ось новина, так?