На всі руки вантажник

43

Працюю я в невеликій мережі магазинів стройтоваров. Власник нашої контори — людина жадібний, люблячий влазити в кожну дрібницю. До приходу працівника він може почати підмітати, пиляти, будувати — людина він фізично міцний.

Вирішили з одного магазину прибрати товарний запас на склад. Замість того, щоб найняти вантажників, власник контори сам приїхав на навантаження. Зняв «Армані», почепив синю курточку з логотипом і носить товар в машину — економить, стало бути. Я теж ношу, хоч і не вантажник: справа як би добровільне, але обов’язкове. І ось виходить він на вулицю зі стосом дров на плечі, весь запорошений, і стикається віч-на-віч з тіткою. Та зупиняється:

— Дімка, ти, чи що?
— А, Світла, привіт!
— Працюєш?
— Працюю!
— Ех, Дімка, говорила тобі — вчися, інститут роби. Так от і будеш до старості вантажником працювати.

Я стояв поруч у повному ступорі. Повернувся шеф до мене і каже: «моя Однокласниця, зустрічалися коли-то». Через хвилину, переодягнувся і чистий, він застрибнув у «мерина» і помчав у офіс. А мене потім відливали водою, я від реготу навіть голос зірвав. З тих пір на навантаження він не приїжджає, а наймає таджиків зі складу. Дякую тобі, Світлано!