Соло на гарячих трубах

15

Не секрет, що багато пані за 35, що працюють в госконторах, випивають на роботі. Така й моя начальниця: рідкісний день обходиться хоча б без «пивасика».

Звичайний ранок, початок прийому. Я давно на місці, начальниця знову запізнюється. У двері починають заглядати відвідувачі:

— Вже можна?
— Ні, прийом ще не розпочато.
— А вже час…
— Прийом почнеться, коли прийде людина, яка його веде. N. затримується.
— А ви тут для чого?!

Справді, що це я? Зараз пересяду в її крісло, почеплю окуляри і почну бити друку направо-наліво. Тільки навряд чи вас влаштує документ за моїм підписом. Це було б не дивно чути від людини, яка прийшла до нас вперше, не знає, хто є хто, але ж більша частина візитерів в силу своєї професії буває у нас щодня.

Нарешті розпочато прийом. Ось тільки всидіти на місці начальниці важкувато: труби горять. І знову:

— А коли вона повернеться? Що значить, ви не в курсі? У вас повинна бути взаємозамінність! Бардак!

Мабуть, у вас на роботі секретар з легкістю замінює директора, а прибиральниця — бухгалтера? Я можу відповісти на багато ваші питання, можу підказати, як оформити документи, але я не маю права приймати рішення.

— Я на вас скаргу напишу!

А на мене-то за що? Адже Я працюю.

— Знайдіть її негайно!

Ні, чесно кажучи, я знаю, де її можна знайти: або в сусідньому барі, або в одному з кабінетів подружок-собутыльниц. Але кликати її звідти… Ні вже, звільніть, одного разу мені досить.

Третя контора в моєму послужному списку, третя начальниця — як під копірку. З цим я вже змирилася. Поясніть мені, мої дорогі відвідувачі, секрети своєї поведінки, а? Ви чекаєте цієї людини за сорок хвилин, псуючи і мені, і собі нерви. Коли ж начальниця з’являється у дверях, ви розпливається в усмішці, мало не в пояс кланяєтеся, геть ігноруючи її перегар і заплітається язик. Ніхто з вас ні разу не зробив їй зауваження, ніхто не пішов скаржитися вищестоящому керівництву. Зате кожен другий киває в мою сторону: «А ваша співробітниця така нервова!» З чого б це?