У відповіді за тих, кого породили

35

Здравствуйте, я злопам’ятна невдячна стерво, родства не пам’ятає, і я задовбали.

Ні, мамо, я не поїду з тобою в гості до твоєї сестри. Чому? Навіть не знаю. Напевно, тому що мені потрібно буде встати у вихідний о восьмій ранку (на жаль, я сова і можливість відіспатися ціную) і пиляти до біса на роги тільки для того, щоб послухати, яка я дурепа, що не вміє планувати своє життя. Що? Ніхто не буде мені читати мораль? Вибач, не вірю. Кожна зустріч… Та почекай ти кричати, що я злопам’ятна, краще згадай: кожна, кожна зустріч закінчується скандалом або принаймні зіпсованим настроєм. Моїм. Я невдячна? Так, я повинна бути вдячна за вічні образи. За планомірне втручання в моє життя. За те, що років п’ять тому, коли я в перший раз в житті шукала роботу, мені, всіма правдами і неправдами отмазавшейся від вашого теплого містечка, кричали в трубку: «Дура тупа, ну і будеш все життя пісуари продавати!» Що? Вона змінилася? Ні, не вірю. У такому віці люди вже не змінюються, та й бажання перевіряти, пробач, немає. Мені залишки моїх нервів дорожче.

Ні, мамо. Батькові я теж більше дзвонити не буду. Чому? Навіть не знаю. Напевно, тому, що всі мої захоплення висміювалися. Або тому, що за останні років десять я не чула від цієї людини жодної похвали і не бачила ні одного подарунка. Я не дурна, я можу здогадатися, що ту кофточку і ті духи йому сунула ти, щоб він мені вручив. Що? Він все одно мене любить? Дивна любов якась. «А чого мені їй дзвонити, їй це все одно не потрібно» і «Червоний диплом? От знаєш, що мені подарували на закінчення інституту? Нічого. Ось і сиди» як-то не дуже у мене в’яжуться з люблячим батьком. Ні, я не вимагаю неможливого, але за все життя я не пам’ятаю, щоб він тобі хоч раз подарував квіти. І адже ми ніколи не бідували. Отже, у людини просто в голові не вкладається, що можна комусь зробити приємне. Зате принизити — за милу душу.

Ні, мамо. Я не злопам’ятна, але бабусі у мене немає. Є тільки твоя мати. Тому що бабусі не виганяють п’ятнадцятирічних онучок з дому і не загрожують їм ножем. Тут мені навіть сказати більше нічого. Згадати хоча можна було б багато.

Ні, мамо. Я не невдячна. Але я не просила купувати мені це. Ні, мені це не подобається і носити я це не буду. Гаразд, у мене поганий смак, я згодна. Та не невдячна я! Якщо ти не можеш або не хочеш мені допомогти, то і не треба, я вирішу свої проблеми сама. Тільки не треба спочатку допомагати, а потім кричати, що я тебе не ціную.

Родичі! Кровний зв’язок ще не означає споріднення, запам’ятайте це! Якщо ви вважаєте прийнятним на кого-то кричати, принижувати, ображати і всіляко лізти туди, куди вас не просять — у мене для вас погані новини. Я зроблю все, щоб з вами не спілкуватися, благо зараз я маю для цього достатньою незалежністю, в тому числі й фінансової. Моє життя — це моє життя, і вас у неї не звали. Ви турбуєтеся? Прошу висловлювати ваше занепокоєння не хамством і не істериками. Ви вважаєте, що знаєте, як мені краще? Ідіть лісом! Двадцять років Я жила так, як мені краще з вашої точки зору. У результаті В мене вагон комплексів, занижена самооцінка і проблеми з спілкуванням з людьми. Зараз я повільно і болісно від усього цього позбавляюся. І я не дозволю вам зіпсувати мені мою налаживающуюся життя.