Глибоке занурення

15

Я вчуся кататися на роликах. Виникає багато складнощів — люди, тварини, діти, сміття на дорозі, з якими зараз мені впоратися дуже непросто.

Але нещодавно я просто охрінів, причому надовго. Вузька доріжка — не ширше півтора метрів. Йде матуся. Поруч, не перед собою, а поруч, котить коляску. А сама по самі плечі в телефоні. Я їду їй назустріч. Ніяк не роз’їхатися. П’ять метрів, чотири, три, два… Матуся занадто соціально активна, щоб подивитися вперед. Я починаю голосно плескати, тому що дар мови втратила. Вона отямилася, перемістила коляску перед собою і знову заглибилася в телефон. Здається, вона навіть не зрозуміла, що щось сталося.

Випадок другий. Вузька доріжка біля будинку. З двох сторін її фізично затискають огорожу палісадника і припарковані машини. Погода погана, сильний вітер і дощ. Назустріч мені на пристойній швидкості рухається парасолька. Зонт використовується як таран проти вітру і мене заодно. Доріжка настільки вузька, що знову таки не розійтися нормально. Дивом ухиляюсь від парасольки і що бачу? Вірно, за парасолькою дамочка по плечі в телефоні.

Я просто гублюся і не знаю що сказати.

Соціально активні жінки, ви навіть не уявляєте, як ви задовбали. Дивіться, куди прете.